Фортеця, укріплення, бастіон, цитадель, твердиня – все це про споруду, що багато століть підряд рятувала життя не одному поколінню знатних і простих людей. Меджибізький замок – кам'яний лицар, що мужньо пережив не одну битву, не одну навалу лютих недругів. Та найстрашнішим ворогом для споруди виявився час, що немов невиліковна хвороба, яка зсередини роз'їдає здоровий організм.
Меджибізький замок — це старовинна фортеця, фундамент якої було закладено ще у 13 столітті. На той час на місці замку стояло дерев’яне укріплення з глиняними насипами — це мало захистити людей від нападів монголо-татар. Поселення було розташоване на тому місці, де річка Буг поєднується з притокою Бужок — саме звідси пішла назва замку.
Перша згадка про Меджибіж відноситься до 1146 року.
У 13 столітті місто входило до складу Болохівського князівства, а під час боротьби князя Данила Галицького з татарською навалою фортецю зруйнували і майже 100 років ця земля страждала від іго. У 1362 році Ольгерд прогнав татар і Межибоже перейшло до складу Луцької землі, а далі було передане племінникам князя, братам Коріатовичам. Вони відбудували та розширили фортецю, доповнили її житловими та господарчими будівлями. Замок став детинцем, поруч з яким у 14 столітті звели церкву за мотивами романських храмів Європи.
У 1444 році Меджибіж приєднався до Речі Посполитої. Зважаючи на те, що поселення знаходилось поблизу Чорного і Кучманського шляхів, якими рухалися татари під час нападів на українські землі, тут просто мусив з’явитися кам’яний замок. У 1540 році місто перейшло у власність магнатів Синявських, а у 1730 — князів Чарторийських. За цей час воно було учасником багатьох воєнних подій, проте з року в рік тримало марку, залишаючись активним торговим та виробничим центром. Меджибіж мав дружні зв’язки з Києвом, Львовом та його братством, Польщею. Успенська церква в Меджибіжжі й зараз вважається зразком оборонного сакрального будівництва 17 століття.

‍

У період з 1648 по 1831 рік фортеця та саме місто перебували у власності поляків, турків, козаків. На початку Української визвольної війни замок захопили козаки, проте вже у 1649 році він перейшов до польських військ. У 1650 р. фортецю зайняв Богдан Хмельницький, а через 7 років, зазнавши поразки, він віддав Меджибіж туркам, які володіли землею до 1699 року. Далі були тривалі повстання місцевих, вони взяли замок в облогу.
В 1730 р. фортеця стала власністю Адама Чарторийського, що почав активно відбудовувати комплекс, який постраждав після турецького правління. Він переробив декоративну стінку XVI століття, змінив розміри вікон та дверей, перебудував частину димових труб та зробив з них печі, облицьовані витонченою керамікою. Також була перебудована церква, для неї обрали стиль бароко. Тут було розведено квітник зі скульптурами, багато квітів привезли із-за кордону. Також у Меджибізькому замку створили величезну бібліотеку, книги для якої збирались століттями.
Невдовзі, у 1831 році, майно князів Чарторийських було конфісковано владою Російської імперії за участь у польському повстанні, Меджибізький замок почали використовувати як місце для зборів військ. Ізабела Чарторийська у своїх спогадах писала, що після цього костел перетворили на православну церкву, квітник сплюндрували, книги з бібліотеки та старовинні меблі спалили посеред двору.

‍

В той самий час, влада Російської імперії активно розбудовувала інфраструктуру. Тут було зведено три церкви, побудовано синагогу, вимощено бруківкою вулиці, відновлено ратушу. Військовою частиною, яку створили на місці форту у 1848 році, опікувалась сама імператриця — її вразила краса та велич замку. Саме з її подання Меджибіж було реконструйовано. Усі споруди перебудували у неоготичному та романтичному стилі, прикрасили їх зубчастими парапетами. Нова резиденція була названа «Білий лебідь» — білосніжні стіни, що покривалися розчином вапна, віддзеркалювались у водах річки та нагадували благородного птаха.

‍

Меджибізька фортеця була цитаделлю, яку захищали земляні вали. Ядро цього форпосту виявили на глибині 11 метрів в результаті розкопок на замковому дворі. Тоді укріплення займало площу на схилі високого пагорба. Храм на території фортеці існував вже в ті часи.
Над місцем з’єднання Бужка і Бугу з’явилася вежа з воротами, від якої фортечні мури розходилися на північ і захід. Західне прясло, перед яким був викопаний глибокий рів, розділяло двір фортеці навпіл. На рогах фортечних мурів стояли круглі вежі, одна з них зберіглася донині у перебудованому вигляді.
Підступи до воріт захищав прямокутний барбакан. Його в’їзні ворота мали герсу (пристрій для підняття і опускання воріт) та воротниці, про що свідчать щілини шириною 28 см в кладці косяків. Якби ворог прорвався через першу перешкоду – герсу, внутрішній простір передукріплення захищали б з навколишніх дерев’яних галерей.
Схожу структуру мали Золоті ворота в Києві. Але там вони були прорізані в земляних валах, а в Меджибожі прясла фортечних стін кам’яні.

‍

Сьогодення:
Не дивлячись на складну історію, Меджибізька фортеця сьогодні вважається такою, що найкраще збереглася з поміж усіх в Україні. Територія замку нагадує видовжений трикутник. Товщина муру складає 4 м, а його висота у окремих місцях сягає 17 м. У доброму стані знаходиться арочний виїзний міст. Гуляючи вздовж оборонних стін, можна подивитись на службові та житлові приміщення. У останніх доволі добре збереглися каміни, білокам’яні портали та фігурні декоративні стіни, кераміка.
Фортечний ансамбль складається з кількох будівель, які мають унікальну архітектурну цінність — мова про Палац, Лицарську та Північну вежу, Офіцерську башту. Кожен об’єкт поєднує своєрідні архітектурні стилі та форми. У центрі замку на вас чекає церква Св. Миколая, що ніби гостинна господиня зустрічає всіх відвідувачів фортеці. На території також можна побачити руїни польського костелу, прогулятись по підземеллю.

Щороку у фортеці проводиться фестиваль «Стародавній Меджибіж», під час якого можна побачити справжні лицарські бої. Тут ви зустрінете суворих князів та середньовічних красунь, поспостерігаєте за роботою справжніх ремісників (ковалів, ткачів, гончарів), зустрінетеся з лісовими мавками. На фестивалі також можна спробувати сортові вина, характерну для того часу їжу. На території замку працює лучний тир, організовують майстер-класи з метання ножів. Тут є автентична середньовічна фотозона, де можна сфотографуватися у обладунках на фоні Меджибізької фортеці або лицарського табору.

Цікаві факти:
* У 1846 році Меджибіж відвідував Т. Г. Шевченко, про що свідчить не одне дослідження. На одній зі стін замку є табличка про те, що він брав участь в археологічному дослідженні.
* В Меджибожі проживав рабин і цілитель, засновник хасидизму Ізраїль Баал Шем-Тов (Бешт). Його могила — місце паломництва хасидів, які з’їжджаються сюди кожен рік у травні.
* Північно-західна частина замку відведена під музейні експозиції. Тут працює 6 залів, де можна поглянути на традиційний одяг подолян, роботи художників та скульпторів, ознайомитись з експонатами, присвяченими Голодомору 1932–1933 років.

‍