Культурно-освітній та науково-дослідний заклад із вивчення і популяризації творчості М. Булгакова та культури України. Музей займається просвітницькою, виставковою, науковою, видавничою діяльністю, проектним менеджментом, створюючи та втілюючи з цією метою оригінальні проекти.Прообраз садиби, в якій у 1906 – 1919 роках винаймала квартиру родина Булгакових, з’являється у першій половині ХІХ ст. На акварелі М. Сажина, яка датується кінцем 1840-хроків, можна розрізнити маленький будиночок, що притулився до підніжжя гориУздихальниці.Забудова, яка збереглась до наших часів, почала формуватися у середині ХІХ століття. Спочатку з’явився одноповерховий будиночок з дерев’яним дахом, льохом та флігелем.Частково перебудований, дім дожив до наших часів – у ньому діє кав’ярня «Під липою». З вулиці і частково з боку літописної гори Уздихальниці ділянка була огороджена парканом збрамою і хвірткою.Садиба No18-20 (у 1898 році, коли змінилась нумерація будинків на багатьох київських вулицях, вона отримала сучасний No 13) сформувалась з двох суміжних ділянок; No 18належала дружині священника Марії Прокоповічевій, No20 – міщанину Івану Мєдвєдєву.У другій половині 1880-х садибою володів губернський секретар Федір Мєдвєдєв. 4 травня 1888 року Мєдвєдєв продав ділянку Вірі Литошенко, дружині купця 2-ї гільдіїЛитошенко Максима. Площа садиби становила 229 квадратних саженів. Нова хазяйка відразу зайнялась доброустроєм. Вона подає прохання про дозвіл будівництва дерев’яного«двухэтажного на каменном полуэтаже дома». Автор проекту – архітектор Микола Гардєнін. Наступні прохання пані Віри – «разрешить... на строящемся у меня домеоблицовку кирпичом второго этажа», зробити залізний дах, «разрешить постройку флигеля». Оскільки флігель будується біля підніжжя гори, Литошенко просить і отримуєдозвіл на зняття частини схилу, дає підписку про те, що не матиме претензій «на случай сползания горы». Вона самовільно доєднала до садиби частину вільної міської землі,згодом внесла кошти, і наприкінці 1892 року площа садиби (три будинки та два сарая) дорівнювала 350,5 квадратних саженів.Головний дім, в якому згодом будуть жити Булгакови, – «смешанный, частию 2-х этажный, а частию 3-х этажный. І и ІІ этажи каменные, третий же этаж деревянный, стенытретьего этажа частию обложены кирпичом, а частию оштукатурены, под железною крышею». У квартирі на ІІІ поверсі, де «комнат 7, передних 2, кухня 1», проживала самагосподиня. У 1902 році Литошенко продає садибу на Андріївському узвозі, 13 почесному громадянину міста Києва Захарію Мировичу, який, ймовірно, вніс деякі зміни допланування – дерев’яна галерея головного будинку (веранда, де зараз проходять чаювання) перетворилась на скляну. Щорічний дохід, який він отримував за орендуквартир становив 2892 рублі. Найдорожчою – 720 рублів в рік була та, яку з 1906 року винаймала родина Булгакових.Восени 1909 року садибу купує інженер, майбутній архітектор Київського учбового округу Василій Листовничий. Вся нерухомість була оцінена у 22 тисячі 250 рублів, головнийбудинок – 13 тисяч рублів (оцінка 1892 року становила 7007 рублів 84 копійки). Новий господар з родиною зайняв перший поверх головного будинку, в цій же квартирі No1 у двохкімнатах розташовувалась креслярська майстерня архітектурного бюро. У підвальному приміщенні містилась бакалійна крамниця купця Шайтера. В середньому будинку живгенерал Комарницький з родиною, у підвалі була квартира двірника. У третьому будиночку (був розібраний у 1993 році, на його місці зараз літній майданчик) проживала родинакомерсанта Гробинського.Новий власник зайнявся удосконаленням садиби – розкопав двір під булгаківськими кухнею і ванною і побудував під двором підсобне цегляне приміщення; встановив сходи зверанди на горище; на горі, яка загрожувала зсувами, насадив кущі бузку й акації, і всю садибу загородив парканом.У червні 1919 року почесний громадянин міста Києва Василій Павлович Листовничий був заарештований за так звану «контреволюційну діяльність» владою більшовиків. Свійзаповіт, у якому він передає право власності на нерухоме майно своїй доньці Інні Листовничій, писав, знаходячись у Лук’янівській в’язниці. Звідти додому він вже неповернувся.Після націоналізації 1919 року, ділянку No13 денаціоналізували у 1922 році, і власникамисадиби стали Ядвіга Вікторівна та Інна – вдова і донька Листовничого. Булгаковизалишили свою квартиру у 1919 році.Під час Другої світової війни Інна Василівна разом з чоловіком Миколою Кончаковським і сином Валерієм переховували на Андріївському узвозі, 13 від фашистів євреїв МаріюГорбачевську і родину Славензонів. Проте, за спогадами Валерія Кончаковського, мешканці другого поверху – Софія, Лейб, Тойба Каплун загинули у Бабиному Яру. КвартираNo 2 залишилась порожньою, у 1942 чи 1943 родина Інни Василівни переселилась з першого на другий поверх і продовжувала утримувати всю садибу.У 1951 році нерухомість стала власністю держави, з’явились радянські «комуналки».Число мешканців в колишній садибі досягало 70, на старих фотографіях бачимо на дверях головного будинку поштові скриньки з номерами 8 і 9. Відбулось значне переплануванняприміщень, наприклад, з’явилася кімната на сходинковому майданчику другого поверху, яку в 1950-ті роки займав відомий шахист Ісер Куперман.У 1967 році в журналі «Новый мир» надрукували нарис Віктора Некрасова «Дом Турбиных», після чого розпочалось справжнє паломництво на Андріївський узвіз, 13. Настінах будинку, в якому жив майбутній письменник, постійно з’являлися написи «Дом Булгакова». На той час дім перебував в аварійному стані, потребував капітальногоремонту.9 лютого 1989 року київською владою підписано указ про створення літературно- меморіального музею М.Булгакова. Мешканці комунальних квартир отримали власне житло, восени 1989 року останньою залишила дім Ірина Кончаковська, онучка Василія Листовничого – рівно через 100 років після завершення будівництва.Автором проекту реставрації садиби та будівлі майбутнього музею стала архітекторка Ірина Малакова, вона ж і керувала роботами. Найскладнішим завданням було зберегтидругий поверх – меморіальну квартиру. Реставраційні роботи, відновлення планування меморіального поверху було завершено до травня 1991 року, коли минало сто років з днянародження Булгакова. 15 травня 1991 року перші відвідувачі музею мали можливість відчути простір дому – пройти чистими й порожніми кімнатами квартири, в якій проживавмайбутній письменник з родиною, і в якій він поселив героїв свого першого київського роману.У травні 1993 року було відкрито п’ять кімнат експозиції, у грудні 1993 – ще дві кімнати. Авторкою наукової концепції музею стане Кіра Пітоєва, художником – Лауреат Державноїпремії УРСР Альберт Крижопольський. Виставка побудована на матеріалах з колекції музею М. БулгаковаЛітературно-меморіальний музей Булгакова висловлює подяку за допомогу у створеннівиставки та надання фотографій з родинного архіву Тетяні Кончаковській.