Свідченням, що історія мистецтва як текстуальна цілісність із взаємопов’язаними цінностями і смислами зроджується в сьогоденні є Музей модерної скульптури Михайла Дзиндри (1921–2006) – чи не єдиний музей сучасної скульптури в Україні, з 9 жовтня 2005 р. – музейний підрозділ Львівської національної галереї мистецтв імені Б.Г. Возницького.

‍

Різноманітну і численну експозицію у смт. Брюховичі виплекано й відкрито самим майстром – скульптором, живописцем, графіком, архітектором, уродженцем с. Демня на Львівщині, випускником Мистецько-промислової школи у Львові та Мюнхенської академії мистецтв, учнем Андрія Коверка, Богдана Мухіна та Івана Севери, який у 1951–1991 рр. жив і працював у США та повернувся в Україну на схилі життя.

‍

На експозиції, створеній за проєктом М. Дзиндри, представлено 807 скульптур. Наріжними в її концепції є діалог з глядачем та увиразнення взаємодії скульптури із середовищем завдяки освітленню та візуальному поділу приміщення на кілька секторів.

‍

Кредом творчості майстра став вияв любові до життя через мистецтво, «бо ж сама творчість – це дивовижна мандрівка фантазії до загадкового Всесвіту». Засобами слугували потужне моделювання та узагальнення форми, бажання її одухотворення, опанування світового досвіду і національної культурної спадщини, кінетизм художніх образів, їхня відкритість до прочитань.

‍

Твори М. Дзиндри, представлені в музеї, утворюють кілька тематичних груп. Перша – садово-паркові скульптури, розраховані на сприйняття з різних точок зору, створені завдяки унікальному авторському поєднанню будівельної сітки, арматури, цементу («Мексиканський мотив», «Великий абстракт», «Червоний абстракт», «Подвійний арч», «Вітрила»).

‍

Друга – станкова асоціативна пластика 1968–1978 рр., заснована на узагальненні, гротеску, перетворенні форм, що слугують виразу філософсько-екзистенційних й моральних змістів («Апостол», «Молільник», «Печерна людина», «Українка», «Поет», «Бандурист», «Японка»).

‍

Третя – абстрактна пластика вільної форми («Фантазія колеса», «Ложе», «Червона стіна»), в якій, дистанціюючись від реальності, майстер вловлює і відтворює сутнісне, субстанції і символи життя, розгорнуті метафори його проявів.

‍

Четверту становлять портрети, в яких внутрішній рух, що розвивається назовні, створює особливу атмосферу духовного випромінювання («Переляканий солдат», «Молитва», «Жінка», «Негритянка»).

‍

П’яту – архітектурні об’єкти, що увібрали динаміку і гармонію світу, взаємодію природних і культивованих форм («Замок», «Архітектурна фантазія», «Абажур», «Верховна рада», «Будинок для бездомних», «Стара архітектура», «Знищена галерея», «Модерна архітектурна форма»).

‍

Довершеності експозиції надають барельєфи 1973–1999 рр. – асоціативні, різноманітні за формою, засновані на досвіді вражень, думок, переживань.

‍

Після відвідин Музею модерної скульптури Михайла Дзиндри кожен пересвідчується у мудрості художньої форми, промовлянні крізь неї Всесвіту, позаяк, за словами скульптора, «найгеніальнішим творцем є Отець Небесний. Бо кожне справжнє досягнення в мистецтві наближує до діалогу з ним».

‍