"Створення Національного музею-меморіалу жертв окупаційних режимів «Тюрма на Лонцького» було важливим з огляду на його суспільне та історичне значення для збереження національної пам’яті. Ця найбільша у Західній Україні в’язниця є не тільки нагадуванням про жахіття тоталітарного минулого СРСР, німецького та польського окупаційних режимів, але й застереженням для українців від повторення жахливої трагедії тоталітарного суспільства.

‍

Над створенням музею працювало чимало спеціалістів, організацій та установ, зокрема громадська наукова організація Центр досліджень визвольного руху, Служба безпеки України, Львівська обласна адміністрація та Львівська обласна рада, Львівська міська рада, представники Товариства пошуку жертв війни «Пам’ять» та Львівського обласного товариства «Пошук».

‍

Навесні  2006 року з ініціативи громадськості та сприяння Управління Служби безпеки у Львівській області у заходах в дворі тюрми було встановлено пам’ятний хрест, а приміщення в’язниці вперше відвідала громадськість та журналісти.

‍

Було створено робочу групу, до якої окрім представників громадськості, депутатів Львівської міської ради ввійшли представники Управління Служби безпеки України у Львівській області, Львівської обласної ради, а також наукові співробітники ЦДВР.

‍

У 2007 р. на замовлення Львівської міської ради ЦДВР розпочав дослідження історії «тюрми на Лонцького». Цей проект було завершено у 2008 році. Дослідження стало основою та робочим матеріалом при подальшій роботі над створенням музею.

‍

Окрім цього було  розроблено концепцію музею, пропозиції щодо  експозиційного наповнення, зібрано документальну базу з історії в’язниці.

‍

2008 року з’явилося рішення Колегії СБУ про створення музею. На початку 2009 р. робоча група розробила статут музею. Згодом він ліг в основу Статуту Національного музею меморіалу жертв окупаційних режимів «Тюрма на Лонцького».

‍

28 червня 2009 року ЦДВР у рамках співпраці із СБУ створив та відкрив перший етап експозиції в Музеї-меморіалі жертв окупаційних режимів «тюрма на Лонцького». Підтримку у створенні музею надав фонд «Україна 3000». Голова фонду К. Ющенко відвідала музей у серпні 2009 р., а  у вересні від фонду «Україна 3000» музей отримав Сертифікат на суму 160 тис. грн. Розвитку музею сприяли депутати Львівської міської ради В. Лясковська, Т. Крушельницька, Ю. Кужелюк, громадські діячі – Герой України Ю. Шухевич, І. Калинець, І. Гель та інші. Створення музею у колишній в'язниці, яка належала до сфери управління СБУ стало можливим завдяки чіткій громадянській позиції Голови СБУ Валентина Наливайченка, директора Архіву СБУ Володимира В'ятровича та заступника директора Архіву СБУ Аліни Шпак, Голови УСБУ у Львівській області Анатолія Матіоса. Постійно підтримував музей Міністр освіти і науки України, нині ректор Львівського національного університету ім. Івана Франка Іван Вакарчук.

‍

2 вересня 2009 року між Центром досліджень визвольного руху, Службою безпеки України, Українським інститутом національної пам’яті, Львівською обласною радою та Львівською міською радою підписано Договір про співробітництво, відкритий для інших сторін. Договір передбачав обов’язки та права його учасників по створенню музею. Цього ж місяця було створено Благодійний фонд «Сприяння та розвитку меморіалу «Тюрма на Лонцького».

‍

У жовтні 2009 року зареєстровано Статут музею, а 13 жовтня Указом Президента України йому надано статус національного.

‍

Упродовж функціонування музею його наукові працівник записали на аудіо та відео близько 50 спогадів колишніх в’язнів тюрми та учасників визвольного руху, зібрали й відсканували понад  2000 фото та документів, що стосуються науково-дослідної тематики дослідження історії в’язниці, зокрема періоду діяльності представників дисидентського руху. Також працівники музею провели пошук експонатів  та поповнення музейної колекції, на основі якої провадять підготовку до відкриття другого етапу експозиції на другому поверсі музею.

‍

Історія тюрми

‍

У 1889—1890 роках на перехресті вулиць Леона Сапеги (сьогодні — Степана Бандери) та Коперніка за проектом архітектора Ю. К. Яновського була споруджена будівля австро-угорської жандармерії в стилі неоренесансу. Будівля самої в'язниці була зведена під час приналежності міста до Польщі, у 1918—1920 роках.

‍

В тюремному корпусі знаходився Четвертий відділ Головної комендатури державної поліції, до повноважень котрого входила боротьба з «антидержавними» організаціями типу Організації українських націоналістів та Комуністичної партії Західної України. Неофіційно, тюрма спеціалізувалася на політичних в'язнях. У 1935 році в споруду було переведено слідчий відділ поліції, а в'язниця стала використовуватися в якості слідчого ізолятора. Під час Львівського процесу 1936 року в тюрмі утримувалися Степан Бандера, Ярослав Стецько, Микола Лебідь та інші підсудні.

‍

У 1939—1941 роках під час Першої радянської окупації в приміщенні знаходилася В'язниця №1, розрахована на 1500 осіб, а сусідній головний корпус займало обласне управління НКВС. Після нападу Третього Рейху на СРСР в червні 1941 року працівниками НКВС було розстріляно близько тисячі в'язнів (згідно свідчень Начальника тюремного відділу НКВС по Львівській області лейтенанта Лермана, 924 особи).

‍

У 1941—1944 роках споруда використовувалася як слідча в'язниця гестапо, тут розміщувалися айнзац-групи СД. Тюремний двір був викладений надгробками зі старого єврейського кладовища. Довгий час в тюрмі утримувався відомий польський вчений Казимир Бартель.

‍

У 1944—1991 роках тут діяв слідчий відділ і слідчий ізолятор НКВС (НКДБ) -МДБ-КДБ СРСР, одночасно — Управління внутрішніх справ Львівського міськвиконкому- Міське Управління ГУМВС України у Львівській області МВС України."

‍