Уманський краєзнавчий музей розташований у будівлі колишньої приватної лікарні (1902 рік).
Історія заснування музею починається з 1906 року, коли з ініціативи вчителя та краєзнавця Данила Щербаківського було створено Товариство любителів старовини. Офіційне відкриття Історичного музею Уманщини відбулося у 1918 році.
Експонати трьох відділів розповідають про виникнення життя на Землі, геологічну структуру, корисні копалини, водну систему, ґрунти, клімат, рослинний та тваринний світ. До уваги відвідувачів представлені зразки гранітів, каолінів, бурого вугілля; є опудала тварин та птахів, занесених до """"Червоної книги України"""".
В історичному відділі представлений макет Уманської фортеці, зразки старовинної зброї та обладунків.

‍

Уманський краєзнавчий музей один із найстаріших музеїв в Україні. Офіційне відкриття музею, який тоді називався «Історичний музей Уманщини», відбулося в листопаді 1917 року в приміщенні І Української гімназії – імені Б.Грінченка. Засновником і першим директором музею був відомий український археолог та мистецтвознавець Петро Курінний.
У 1923 році музей отримав статус державного, назву «Окружний соціально-історичний музей Уманщини» і нове приміщення, в якому знаходиться і зараз – будівля пам’ятки архітектури початку XX ст., колишня приватна лікарня терапевта Матильди Піотровської. У 1931 році музей перейменовано в Уманський районний краєзнавчий музей.
Уманський музей за історичною та художньою цінністю фондового зібрання і науковим потенціалом його працівників мав досить високий статус в Україні. У його фондах була колекція безцінних творів визначних майстрів XVI-XVIII ст., серед них оригінальні офорти Рембрандта, літографія 1509 р., картини класиків XVIII-XIX ст. Значна колекція коштовного декоративного і побутового посуду західноєвропейської і китайської порцеляни, скульптура, гобелени, меблі. Багате нумізматичне зібрання включало колекцію печаток і перснів. Бібліотека нараховувала 4240 книг та понад 1000 стародруків.
Таким чином в роки Другої світової війни музей було розграбовано. Гітлерівські окупанти вивезли найцінніші колекції: картини іспанських, голландських, польських художників, археологічну, нумізматичну колекції, меблі ХVI-XVII ст., стародруки. 30 березня 1944 року експозиційні зали було знову відкрито для огляду.
Уманський краєзнавчий музей сьогодні – це науково-освітня установа. Основні напрямки його діяльності полягають у збиранні, науковому вивченні і всебічному освітньо-виховному використанні музейних предметів.

‍

Фондова збірка Уманського краєзнавчого музею нараховує близько 50 тисяч експонатів. Серед них — унікальні археологічна та нумізматична колекції, предмети декоративно-прикладного мистецтва, воєнно-історичні, історико-побутові, художні, документальні та фотодокументи. Експозиція Уманського краєзнавчого музею, що розміщається в експозиційних залах широко висвітлює історію Уманщини з найдавніших часів до сьогоднішнього дня та природу краю. У залах музею щорічно експонуються виставки, створені на основі фондових колекцій музею. Музей має 4 відділи: картинна галерея, музей культури та побуту Уманщини, музей діячів літератури і мистецтв Уманщини, квартира-музей видатної української патріотки Надії Суровцевої. Наукові співробітники музею внесли певний вклад в розвиток археологічної науки, краєзнавства, етнографії. До них, зокрема, належать: М. Курінний — український археолог (1918 року відкрив білогрудівську культуру), Х. Ящуржинський — історик, археолог, етнограф, М. Якимович — археолог (відкрив Володимирівську палеалітичну стоянку), Г. Храбан — історик-краєзнавець, автор численних наукових та науково-популярних статей з історії Уманщини та монографії «Спалах гніву народного», зробив повне археологічне обстеження Уманщини, П. Безвенглинський — вчений-геолог, В. Стефанович — археолог-краєзнавець, Л. Мельник — відомий український історик, Н. Суровцова — українська письменниця, громадська діячка, І. Ф. Шмальгаузен, О. В. Носаченко [3]. Звичайно, розповісти про кожен експонат краєзнавчого музею я просто не здатен. А от про відчуття, що пережив, знайомившись з тими артефактами — можу. Проходячи, продивляючи зал за залом, наростає відчуття таємничості, чогось такого, що у звичайному житті не побачиш. Виникає щось незвичне всередині тебе. Відчуваєш, як історія століть минулих пропливає на твоїх очах. Здається, варто лише захотіти — і ти вхопишся за неї, вона проникне в тебе, поглине тебе зсередини і ти навіки станеш її частиною, частиною їсторії, яка вже не відпустить тебе, а буде вічно зберігати пам'ять про тебе на своїх полицях. Однак, аби так сталось, треба також внести свій вклад у цю історію. Ось така ціна пам'яті. Знайомлячись з кожним новим залом, можна наглядно переконатись у тих фактах, дійсності тих подій, про які знав ще зі шкільних уроків з історії України. Хочу відмітити один музейний експонат. Легендарний, можна сказати. Це металева ікона """"Спас у темниці"""" першої половини XVIII ст., яка провела більше тридцяти років у сховищі і вважалася безнадійно зіпсованою часом. Образ Христа повністю оновився, зображення стало яскравим, ніби ікону наново намалювали. Люди, які знаходяться біля ікони, стверджують, що від неї навіть виходить тепло. Багато невіруючих до цього працівників музею переглянули своє ставлення до релігії. Вперше в історії диво оновлення сталося не з дерев'яним образом, а з образом, виконаним на металі. Це справді дивовижно! Тому, можна підвести підсумок того, що було переглянуто у краєзнавчому музеї: потрапивши туди — опиняєшся одразу в кількох світах, незалежно від того, в якій саме частині музею ти знаходишся.

‍